На лицьовому боці картки зображений молодий чоловік із виразним поглядом і ретельно закрученими вусами. Він одягнений у формений мундир цивільного службовця навчального відомства. На перший погляд перед нами міг бути один із тисяч безіменних чиновників Російської імперії, чиї портрети нині трапляються на аукціонах, у старих альбомах та сімейних архівах.
- Фотографическая визитная карточка Бориса Александровича Бандурова с дарственной надписью, ателье Деньер, Санкт-Петербург, 29 мая 1912 года
29/V 1912 г.
Моей бывшей ученице
Яровицкой на добрую
память.
Бандуров.
Минуло понад сто років. Наприкінці травня 1912 року, в останній місяць весни, петербурзький викладач Борис Бандуров узяв до рук свою фотокартку і підписав її колишній учениці Яровицькій. Можливо, це був подарунок з нагоди закінчення навчання. Можливо, вони випадково зустрілися через кілька років після випуску. А можливо, учениця попросила викладача залишити їй портрет на пам’ять.
- Фотографическая визитная карточка Бориса Александровича Бандурова с дарственной надписью, ателье Деньер, Санкт-Петербург, 29 мая 1912 года
Ким був Борис Бандуров
Борис Олександрович Бандуров народився 1880 року. Він належав до освіченого петербурзького середовища початку XX століття, здобув філологічну освіту і присвятив життя викладанню російської мови та словесності.
Бандуров навчався у Санкт-Петербурзькому університеті приблизно на курс старше за Олександра Блока. В одному із сучасних історико-літературних досліджень зазначається, що йому було зараховано восьмий семестр навчання. Це дозволяє віднести Бандурова до університетського філологічного кола, у якому формувалися майбутні викладачі, літературознавці та дослідники російської літератури Срібного віку. Водночас перебільшувати його близькість до Блока не варто: вони були університетськими сучасниками, але доказів особистої дружби між ними наразі немає.
На початку 1910-х років Бандуров уже працював викладачем. Архівні документи Коломенської жіночої гімназії у Санкт-Петербурзі називають його викладачем російської мови. У Центральному державному історичному архіві Санкт-Петербурга збереглися документи, пов’язані з його службою.
З 1913 року Борис Олександрович викладав також у Маріїнському інституті шляхетних дівчат. Це був один із найстаріших жіночих навчальних закладів Петербурга, що належав до відомства установ імператриці Марії. У списках працівників інституту Бандуров значиться у 1913–1916 роках. В архівному фонді інституту зберігається його особова справа, датована від 1 вересня 1913 року.
Саме належністю до державної системи освіти пояснюється мундир на фотографії. Викладачі імперських гімназій та інститутів перебували на цивільній державній службі, мали класні чини і право носити встановлену відомчу форму. Тому перед нами не військовий офіцер, як можна було б подумати спочатку, а викладач-чиновник навчального відомства.
Фотографія була підписана у травні 1912 року, приблизно за рік до документально підтвердженого початку служби Бандурова в Маріїнському інституті. Отже, колишня учениця Яровицька, найімовірніше, навчалася у нього в одному з попередніх жіночих навчальних закладів.
Після революції
Борис Олександрович пережив революцію 1917 року і залишився в Петрограді, який згодом став Ленінградом. Імперські гімназії та інститути були реорганізовані або ліквідовані, старі чини скасовані, а мундири державних викладачів назавжди залишилися в минулому.
Повна біографія Бандурова за радянського періоду поки не відновлена. Можна припустити, що людина з його освітою продовжувала викладати мову та літературу, однак документального підтвердження конкретних місць роботи після 1917 року наразі немає. Не знайдено також відомостей про його еміграцію або переслідування радянською владою.
Відомо, що Борис Олександрович Бандуров помер 1934 року, проживши приблизно 54 роки. Між останніми дореволюційними відомостями про його викладацьку діяльність і роком смерті залишається майже два десятиліття, які ще чекають на дослідника.
Нам невідомо, як склалася доля Яровицької. Ми не знаємо навіть її імені та по батькові. Вона могла залишитися в Петрограді, пережити революцію, громадянську війну, голод і перші десятиліття радянської влади. Могла виїхати за кордон або загинути в буремні роки. Проте саме вона зберегла цю картку. Або ж її зберегли її родичі та нащадки.
Так колишня учениця, сама того не знаючи, допомогла повернути з небуття ім’я свого викладача.
Ательє Деньєра
Не менш цікаве й місце, де було зроблено портрет. У нижній частині картки можна побачити фірмове оформлення ательє: напис Denier, державний герб та французькі слова St. Pétersbourg. Perspective de Nevsky, тобто «Санкт-Петербург. Невський проспект».
Фотоательє Деньєра було одним із найстаріших і найпрестижніших фотографічних закладів Петербурга. Його заснував Генріх Іоганн Деньєр, відомий у Російській імперії як Андрій Іванович Деньєр. Він народився 1820 року в Могильові в родині швейцарського переселенця, навчався в Імператорській академії мистецтв у класі Карла Брюллова та здобув освіту художника.
Приблизно 1850–1851 року Деньєр відкрив у петербурзькому Пасажі власний фотографічний заклад. Пізніше майстерня переїхала на Невський проспект, а з 1863 року працювала в будинку Строганових за адресою Невський проспект, 19.
Деньєр був не просто ремісником, який механічно фотографував відвідувачів. Він прагнув поєднати фотографію з мистецтвом живописного портрета, експериментував із негативами, ретушшю та передачею світла. Відомим став так званий «ефект Деньєра», що дозволяв отримувати м’які переходи тону й особливу пластичність обличчя.
У 1860 році він одержав звання фотографа Їхніх Імператорських Величностей та право використовувати державний герб на вивісці й фірмових бланках. Перед його камерою побували члени імператорської родини, письменники, художники, науковці та державні діячі. Серед відомих персонажів його портретів були Тарас Шевченко, Іван Тургенєв, Федір Тютчев, Афанасій Фет та імам Шаміль.
Сам Андрій Деньєр помер 1892 року, за двадцять років до появи портрета Бандурова. Однак відоме ім’я не зникло з вивіски. Ще 1890 року власником ательє «Деньєр Г.» став швейцарець Роберт Васильович Пель. Він зберіг стару назву, державний герб і фірмове оформлення бланків. Таким чином, фотографія Бандурова була зроблена вже наступниками Деньєра, але в тому самому знаменитому ательє на Невському проспекті.
Коли підпис важить більше за портрет
Якби зворот картки залишився чистим, перед нами був би лише якісний портрет невідомого петербурзького викладача або чиновника. Можна було б приблизно визначити час зйомки, відомство за мундиром та майстерню за фірмовим бланком. Але назвати людину на фотографії було б майже неможливо.
Один підпис змінив усе.
Прізвище «Бандуров», згадка про колишню ученицю і точна дата дозволили зіставити фотографію з архівними відомостями. Вік чоловіка відповідає рокам життя Бориса Олександровича. Його професія пояснює слова «моей бывшей ученице». Петербург і навчальні заклади збігаються з місцем роботи. Нарешті, формений мундир відповідає становищу викладача, який перебував на державній службі.
Так безіменний «чиновник» з аукціонного опису знову став Борисом Олександровичем Бандуровим.
Понад століття тому, наприкінці весни 1912 року, він поставив на картці дату і підпис, бажаючи залишитися в пам’яті однієї людини. Ми не знаємо, чи довго Яровицька берегла портрет свого колишнього викладача. Не знаємо, скільки квартир, міст і поколінь змінила ця маленька картка.
Але побажання Бандурова дивним чином здійснилося. Фотографія справді залишилася «на добру пам’ять». Тільки тепер, через 114 років, вона нагадує про нього вже не одній колишній учениці, а всім нам.
Ім’я, майже поглинуте мороком забуття, повернулося до свого обличчя.
Джерела для перевірки відомостей: опис фонду Коломенської жіночої гімназії, особова справа в архівному фонді Маріїнського інституту, Музей російської фотографії: Андрій Деньєр, історія ательє «Деньєр Г.».